Про сучасне мистецтво

Задум у будь-якому творі може бути і дуже складним, але за засобами вираження бажано, щоб було якнайпростіше і лаконічніше – це справжнє мистецтво. Сучасний арт, постмодерн, поп-арт – для мене це все не зовсім зрозуміло в аспекті витворів мистецтва. Це якийсь перехідний період. Відчувається якась непевність та вихолощеність в цьому всьому. Думаю, що будь-яке відверте самовираження повинне сприйматися на якомусь навіть інстинктивному рівні, справжній витвір не вимагає від людини якихось надзусиль чи напруженої вдумливості, він мусить миттю вкарбовуватися в твою свідомість, нещадно бити по емоціях, навіть якщо вони несамохіттю відключені, це можна назвати безумовним сприйняттям. Єдиний крок, який людина повинна зробити на зустріч витворові – це позбавитися свого упередження в стосунку до об’єкту сприйняття. У всіх інших випадках мистецтво повинно «періщити» по людській свідомості своєю первісністю у застиглому (образотворче мистецтво, скульптура) або рухливому (музика, кіно) вигляді.
  
А модерн арт… Здебільшого нічого він не викликає, окрім невротичного сміху, огиди, відрази або штучного шоку. Я вже з «розкритими обіймами» підходжу до цих всіх інсталяцій, свідомо й настирливо приборкую свій скептицизм, який оскаженіло рветься назовні, кажу їм подумки «…ідіть сюди, ідіть до мене, я хочу бути вдячним…». Але у відповідь – нічого. Нуль. Навіть будь-яка видовищність на зразок великих куп лайна чи випотрошених тварин мене абсолютно не вражає. Я відверто хочу зрозуміти, вникнути в цю «красу» сучасного мистецтва, але воно не дається! І кожного разу, після чергової виставки я почуваюся ошуканим.

Хоча, якщо брати тезу про те, що мистецтво – це відображення актуальної дійсності, суспільних процесів та часу, то тоді Контемпорарі Арт нам показує, що люди глибоко заплутались в собі самих, і що наша дійсність та суспільство є глибоко кризовими.