Кооперація чи конкуренція?

Якщо відомо, що існує всього два типи культур, — конкурентна та кооперативна, то як ви вважаєте до якого типу належить українська культура і чому?

Мені здається, що до кооперативного, бо починаючи хоча б із того наївного факту, що ми ніколи не нав'язували жодному народові чи державі свого світогляду чи світорозуміння. Ніколи штучно не прищеплювали й не розповсюджували своїх традицій поза межі наших споконвічних земель. Та й більше того, ми ніколи не мали за всю історію власної імперії, яка власне і створює конкурентну культуру, що не існує без противника, без придушуваної культури, яку треба здолати й насадити свою. Натомість кооперативна культура є в певному сенсі самодостатньою й не потребує будь-якої конкуренції.

10 коментарів

Святослав Вишинський
Якщо мати на увазі саме культурну, а не політичну експансію, то агресивним експортером в історії були і залишаються виключно країни «Заходу», під яким у даному контексті варто розуміти частково і Близький Схід — тобто (пост-)християнську та ісламську цивілізації, породжені прозелітичним духом монотеїзму і його похідних.
Євген Славянов
Дивно… Але ж в Україні теж споконвіків була монотеїстична релігія, та чомусь ми ніколи нікому нічого не втелющували, не насаджували. Лиш тільки бажали, щоб нам ніхто не заважав «жити у своїй хатині». Думаю, це досить неординарна особливість української ментальності, що, мовляв, ми нікому нічого не винні й не мусимо нічого нікому доводити. Це дуже цікаво, бо гадаю, що грунтуючись на цій особливості, можна розвинути певну питомо українську ідеологію й навіть певну форму правління чи то політичну доктрину, на кшталт ідеї українського кооператизму, яку висловив ще на початку ХХст. укр вчений Туган Барановський. Може, нарешті ця модель господарювання у власній державі нам підійде, бо ні диктатура, ні демократія щось нічого не можуть вдіяти в цій країні…
Аліса Жуковська
Думаю, що принцип кооперації може бути впливовим фактором нової політичної доктрини, але не її базисом, так як українське суспільство неоднорідне та фрагментоване.
Євген Славянов
Дивлячись навколо чого кооперуватися. Якщо навколо постаті Бандери чи то пак навколо якихось гуманітарних привілеїв і патріотично-сентиментальних байок, то тоді, звісно, буде плюралізм, неоднорідність, фрагментованість і, як наслідок, перманентний хаос і криза. А треба кооперуватися навколо людського фактору, того, що всі хочуть, а саме — соціальні гарантії, громадянські права, свободи, захищене майбутнє тощо. А тоді вже можна напосідати, мовляв, ми Вам забезпечуємо повноцінне життя, а Ви, будьте ласкаві, досконало вивчіть мову й старанно інтегруйтеся в українську культуру. Ну, це так, грубенько кажучи))
Аліса Жуковська
«а саме — соціальні гарантії, громадянські права, свободи, захищене майбутнє тощо» — це вже еклектика соціалістичної та ліберальної ідеологій ))) Мені подобається, але ж кооперація (мова і інтеграція в українську культуру) знову виступає сміцнюючим, а не основним елементом )))
Святослав Вишинський
Такий варіант, попри певну дієвість, означає фактично спробу побудови суспільства, а не нації, позаяк заміна національного міфу на елементарний добробут так само спростовує реальну відмінність однієї спільноти від іншої, як і потребу в етнокультурній ідентифікації.
Євген Славянов
Панове, прошу, окрім конструктивної критики пропонувати якісь свої варіанти))
Святослав Вишинський
Не слід плутати і підмінювати монізм та монотеїзм — це діаметрально протилежні релігійні парадигми. Звичайно, є певні ментальні передумови, однак і релігійно-світоглядова складова грає велику роль — хрещення Русі та угро-фінських земель на Північному Сході були нічим іншим, як акцією експансії. Хоча, слід визнати — під проводом германської воїнської аристократії і її потомків.
Євген Славянов
Авжеж, християнство було накинуте нам під личиною ніби-то модернізації краю, хоча на наших теренах православ*я по суті являє собою суцільну бовтанку язичництва з християнством. Мені ж видається, що цей «язичницький дух» таки досі жевріє в укр ментальності. Взяти хоча б нашу ще одну споконвічну ментальну рису — децентралізованість, тобто для українця «центр всесвіту» — це його рідне село, натомість для росіянина — це тільки й виключно Москва. Як на мене, це теж дуже неординарна риса українства, яка, можливо, й колись зіграє на нашу користь…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте