Повсюдне лицемірство в нашому суспільстві починає неабияк дратувати

Блоґ: Євген Славянов

Таке враження, що будь-яка робота в сучасному українському суспільстві в більшості сприймається як повинність, як щось, що потрібне комусь, а не саме цій людині. Тобто ми такі собі бідні й вимушені тут розпинаємось заради грошей, виживаємо, а насправді нам це не цікаво. Особливо це часто помітно на уроках у школі зі сторони вчителя чи то пак на парах в універі зі сторони викладача. Така поведінка призводить до негласного розуміння як вчителя (викладача), так і учнів (студентів), що ми тут так собі випадково мусимо відбути якісь там години призначені ніби на розвиток особистості учня, ніби здобути якісь знання, ніби для успішного майбуття власного й майбуття держави… Це повсюдне й усюдисуще лицемірство інколи починає неабияк дратувати й навіть викликати певні агресивні емоції та інтенції. Ми все ще боїмося говорити напряму від себе, все ще сприймаємо себе як вторинність у власній країні, серед власного народу, все ще сприймаємо себе як об'єкт історичного процесу, а не як суб'єкт.

13 коментарів

і все ще не живемо, а збираємо жити…

Ну, так, це як ніби постійно «писати сценарій», планувати життя і так і померти, думаючи як його прожити.
Думаю, це все стається у зв*язку з тим, що людина боїться щось почати, боїться що може щось вийти не так з недоліками, і найголовніше — боїться програшу. Думаю, ці «риси» треба кожного дня активно знищувати в собі.

Врешті-решт, принципово програє кожен самим фактом кінечності власного життя. Цей фактор потребує найбільш наочної деміфологізації частішими екскурсіями в затишні місця.

Куди наприклад? У морги чи на цвинтарі? Так, це корисно. Це певним чином витвережує, повертає в реальність і, так би мовити, позбавляє тебе того «метафізичного сала», яким ти заростаєш, занадто багато розмірковуючи про високі матерії й таким чином стаючи самовдоволеним, нечутливим і байдужим.
Хоча, гадаю, що ніякого програшу і виграшу в житті не існує. Це хтось вигадав таку баєчку, напевне, хтось із апологетів концепту «американської мрії», мовляв, треба все життя ішачити, ламати себе через коліно, дотримуватися певних ідіотських правил досягнення успіху і под. Швидше за все, так просто вигідно суспільству і його найбагатшим «князькам», щоб всі сумлінно працювали і їх збагачували.
А насправді, хіба ж це відомо достеменно, коли ти виграв, а коли програв?..

А що краще не "ішачити", і взагалі «паразитувати» на фоні інших?
В гру легше грати, коли знаєш правила…

Та я трохи не за те кажу. Не заперечую, що успіх вартує великих зусиль. Просто нав*язується одна єдина стратегія успіху, а саме та, кінцевою метою якої є американська мрія.
Крім того, думаю, якщо в тебе є улюблена справа, до якої у тебе природна здібність, то важко сказати, що ти "ішачиш". У кожного є свій шлях, і щоб стати успішним не треба обов*язково лізти зі шкіри і йти, наприклад, у мережевий маркетинг, якщо він тобі огидний.
А справжні дієві правила, як на мене, набуваються переважно шляхом власного досвіду і внаслідок постійної напруженої «внутрішньої роботи».

Наче писати вірші/твори і класти «в шухляду». Все ж написане, та все ж приховане!

А якщо у людини нема талантів або вона не хоче його відкривати у собі? А якщо їй хочеться йти шляхом найменшого опору? то чому б і не поставити собі за кінцеву мету отримання прибутку — ну треба ж прагнути хоч чогось у житті. Зрозуміло, що таким людям можна лише поспівчувати — адже вони ніколи не відчують кайфу від того, що роблять. Але їм цього не зрозуміти. Тому як можна хотіти те, про існування чого навіть і не здогадуєшся?

Думаю, таланти є у всіх без винятку.
то чому б і не поставити собі за кінцеву мету отримання прибутку Можливо й так. Може, Маслоу дійсно правий зі своєю пірамідою, коли від задоволення низьких потреб переходиш до духовності. Тут погоджуюся з тобою.

Якщо за пірамідою Маслоу, то в українців зараз етап задоволення потреб у безпеці і гарантіях. Бо ніхто з нас не впевнений у наступному дні (згадайте старйки підприємців).
А потім — потреби у спілкуванні, потреби у визнанні суспільством і лише потім — духовність. Нам ще далеко…
З огляду на це, ситуація, описана в пості видається нормальною…
Я кажу «видається», бо це ж насправді НЕ нормально!

українців зараз етап задоволення потреб у безпеці і гарантіях. Бо ніхто з нас не впевнений у наступному дні Я б так не абсолютизував цю проблему. Суспільство у нас занадто фрагментоване. Є люди, які наповнені змістом і повністю готові до змін. Це такі люди як, наприклад, от на мережі Вкурсі.юей. Для поступу ж країни вцілому потрібна поява критичної маси таких людей у більшості сфер життя суспільства, перш за все в політиці. Тоді можна буде перейти до «виховання» нації й духовного розвитку. Натомість зараз при владі маніпулятори, які грають на людських страхах і ницих потребах, та зовсім не дають людям того, у що можна було б вірити, кажуть, що як у людини повний холодильник, то їй байдуже, хто якою мовою розмовляє, які цінності сповідує, який має рівень культури. У цьому і є корінь лицемірства.

Ну, так я узагальнила. Само собою, що не всі відповідають цьому шаблону.

«Ми все ще боїмося говорити напряму від себе, все ще сприймаємо себе як вторинність у власній країні, серед власного народу, все ще сприймаємо себе як об'єкт історичного процесу, а не як суб'єкт».

ЦЕ — ключ. Євгене, тішуся, що мої думки знаходять резонанс, якщо різнілюди різними щляхами приходять до схожих висновків — це воно!

www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_18/Gileya18/F6.pdf
Тут дещо на цю ж тему, не ставлю в дблог, бо «слишком многа букафф» (так мені колись написали)

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте