Леонід Парфьонов констатував відсутність в Росії свободи слова

Блоґ: Євген Славянов

Ця промова має бути попередженням-пересторогою українським журналістам, щоб вони цінували й усвідомлювали благо вільної журналістики й свободи слова, яке в нашій країні починає потроху розмиватися й зникати. Теперішні українські новини звели критику влади до мінімуму, а більшість ефірного часу має "інформація" розважального характеру. Власне, це все може врешті вилитись у ту ж ситуацію, яку констатував Парфьонов у Росії. Велика йому пошана, за цей мужній крок і за те, що незважаючи на шалений тиск, він продовжує робити винятково якісний продукт у своїй галузі.

7 коментарів

Цікаво також, що Леонід Парфьонов згадав дискусію Путіна з Шевчуком, яка вже палко обговорювалась на Вкурсі й мала схожу тональність з даною промовою. a-bilous.vkursi.com/236.html

щось ми ся видає, що скоро і в нас таке буде. Дай Боже, щоб я помилявся!

Не зважаючи на погодження з висловленими тезами — не слід надмірно ідеалізувати і т.зв. «вільну» журналістику, котра переважно виконує аналогічні функції — тільки більш тонко і непомітно, а тому й ефективніше.

Не слід ідеалізувати взагалі будь-що, пов*язане із сучасним суспільством. Усі вже давно позбавлені ілюзій. Питання тільки в тому, коли і хто позбавляє цих ілюзій й наскільки це авторитетно. Парфьонов просто вербалізував, конкретизував і структурував набряклу проблему, про яку всі давно знали й усвідомлювали, проте боялися чітко озвучити.
Заради справедливості треба зазначити, що той шквал критики (в тому числі й неконструктивної), сарказму, блазнювання й просто насмішок, який отримувала наша попередня влада не йде в жодне порівняння з ситуацією в путінській Росії. Це разючі відмінності, тому принаймні останні 5 років українську журналістику можна було назвати вільною.

Озвучу і таку думку:
Розпочався російський президентський праймеріз, в контексті якого, питання свободи слова, або певної, уявної лібералізації буде використане провладним кандидатом, як спойлер для протестного електорату…

Події такого плану справді не завжди випадкові і становлять частину більшого розіграшу. Можлива конфронтація чинного президента Російської Федерації в якості умовно «ліберала» з чинним прем'єр-міністром в якості умовно «силовика» передбачалась давно — без огляду на її дійсність чи постановочність.

Дивно, що у Росії розігрують такі складні й довготривалі спектаклі. Навіщо так прагнути показатися демократичними, якщо більшість громадської думки там (за статистикою) завжди була на стороні жорсткої президентської влади. Проголосив би Путін себе царем і ввів просвітницьку монархію, а не таке щось недолуге як «суверенна демократія». То й толку тоді було б більше і розвиток ішов би хутчіше. Нащо панькатись із тою демократією, якщо Росія може існувати як держава тільки в монархії? І про це завжди казали чи не всі найсвітліші уми Росії.