Як сказати… Якщо я це вигадав і уявив, навіть попри те, що я не пережив цього в моїй конкретній реальності, то це теж можна вважати власним досвідом, чи не так?
Всі відомі журналісти завжди були «глибоко» суб*єктивними, тобто вкрай відвертими, що, як на мене, є тотожними поняттями. Чим більше ти суб*єктивний — тим більше ти відвертий і правдивий, а, отже, тим більше ти об*єктивний. Свідоме уникання особистісного у подачі інформації робить її прісною й не цікавою для сприйняття. Щойно в подачі інфи з*являється персональна емоційна заангажованість автора, — вона одразу породжує емпатію, співпереживання, себто співпричетніть до події або думки. Виняток становлять хіба що ті газети чи рубрики, де треба подати сухі факти без аналізу й опису. Прагнути бути об*єктивним — безглуздо, бо це всеодно, що прагнути сподобатися всім, що в принципі неможливо.
Журналіст зобов*язаний мати широку ерудицію і грунтовану на ній жорстку виважену суб*єктивну позицію, яку треба повсякчас прямо висловлювати, щоб ті, хто думає так само як і ви знали, що вони не самотні в своїх поглядах, а ті, хто думає інакше, — знали, що вони не залишаться без відповіді.
Клас! По хорошому заздрю твоїй художній лаконічності. Без зайвини і без браку. Давай ще! це наче бинт
на шию — плиг!
червоний бантик
На цьому місці я мимохіттю підвів брови від здивування) Ефект несподвіанки.
З того ж таки посту: «все «вільне» перейшло в інтернет, до якого однак підключені лише близько 12млн. українців, та й з цієї кількості, думаю, лише менше половини використовують інтернет не тільки як розвагу, а й для отримання актуально-об*єктивної інформації.»
Інтернет є не менш «зомбуючим» і в той же час іще більш «небезпечним», ніж телебачення, бо ти ніби в інтернеті отримуєш свободу й безмежний вибір, але треба вміти правильно користуватися цією свободою, щоб це не перетворилось на сваволю. Не думаю, що переважна більшість молоді заходить в інет суто в справах, маючи чітку мету або заходить подивитись-почитати якісь розумні-розвивальні речі, більшість заходить безпредметно розважитись, повисіти в соцмережі, почитати плітки й у сяку маячню. Тому можливо молодь, коли отримає повальний доступ до інету буде ще більш зазомбована й маніпульована, ніж «дорослі».
Так, зараз суспільство і чиновництво потребує періодичних щеплень моралі. І журналісти повинні бути конструктивно нахабні й агресивні. Хоча, де тут педагогіка й моралізаторство, коли ти просто напишеш про факт хабарництва й проаналізуєш ситуацію? Це звичайна журналістська практика.
Доречі, читав якось, що витворяють журналісти у Великобританії. Вони якимось чином замаскувались під зацікавлених осіб і пішли в Лондоні в суд, спровокувавши ситуацію, коли треба дати суддям і адвокатам хабаря. Врешті, служителі Феміди таки взяли хабаря, а журналісти потім розтрубили про це в пресі по всій країні, таким чином перевіривши й висвітивши вади судової гілки влади. Отакий от журналістський екстрім)
Ясно. То як же вас тоді розрізнити?)) Виходить, ти не погоджуєшся з тим, що чоловіки — це сила і ти їх усіх любиш?))
(Дуже радий, що ми так швидко перейшли на ти)
Тільки цитати: «У демократичному суспільстві воля більшості повинна поєднуватися з гарантіями прав особи, які у свою чергу служать захисту прав меншості — чи то етнічна меншина, релігійна чи політична меншість. Права меншості не залежать від доброї волі більшості і не можуть бути скасовані більшістю голосів.»
«демократія — це не тільки прояв волі більшості, але і гарантія права меншості на критику і вільне вираження своїх поглядів — конструктивних, а не руйнівних.»
«Відчуття сильної і непохитної переконаності меншості підштовхує більшість до того, щоб переглянути свою позицію.»
Джерело:
Демократія — це перш за все задоволення інтересів меншості. А ще, будь ласка, визначте мені чітко поняття «попсовість», тобто де вона починається, і де вона закінчується.
Дивно, що у Росії розігрують такі складні й довготривалі спектаклі. Навіщо так прагнути показатися демократичними, якщо більшість громадської думки там (за статистикою) завжди була на стороні жорсткої президентської влади. Проголосив би Путін себе царем і ввів просвітницьку монархію, а не таке щось недолуге як «суверенна демократія». То й толку тоді було б більше і розвиток ішов би хутчіше. Нащо панькатись із тою демократією, якщо Росія може існувати як держава тільки в монархії? І про це завжди казали чи не всі найсвітліші уми Росії.
Якщо відштовхуватись від наведених вище пані Галиною «правильних» моделей жіночої поведінки, то пані Надія демонструє цим останнім коментарем модель «жінка-дитина»:):):):)
Гадаю, інфотейнмент тут ні до чого. Це один із сучасних форматів журналістики. Оминати його було б відсталістю. Йдеться просто про повноту інформації в новинах.
Пане Романе, це дійсно чудова річ, от тільки абсолютна більшість українців має доступ лише до телевізорів. А на виборах зазвичай перемагає саме більшість… яка буде вихована на побрехеньках з новин про хорошу владу.
Гадаю, «повальний гомосексуалізм» виник не тільки із-за цього, адже він існував у всі часи, починаючи з Древньої Греції, коли фемінізму як такого не було.
Що ж до іншого, то, перепрошую за нетактовне питання, але скажіть, будь ласка, тоді яку Ви використовуєте «правильну» модель жінки, якщо все до дідька занапащене і немає надії на порятунок?!
Адже питання постає — що з усім цим вдіяти і як жити далі?
Якщо все так погано як ви описали, то виходить чоловікові нічого не залишається, окрім як або мутувати в гомосексуаліста (бо якщо жінка повністю у всьому самостійна, то нащо їй ще хтось), або сидіти й мастити собі голову, чи вона дитина, чи лялька, чи вамп, чи якийсь там казна-хто перевертень та вовкулака, та й думати чи вона його підступно не ошукує і теж потихеньку мігрувати до секс-меншин. І тоді точно все — АРМАГАПЛИК!
українців зараз етап задоволення потреб у безпеці і гарантіях. Бо ніхто з нас не впевнений у наступному дні Я б так не абсолютизував цю проблему. Суспільство у нас занадто фрагментоване. Є люди, які наповнені змістом і повністю готові до змін. Це такі люди як, наприклад, от на мережі Вкурсі.юей. Для поступу ж країни вцілому потрібна поява критичної маси таких людей у більшості сфер життя суспільства, перш за все в політиці. Тоді можна буде перейти до «виховання» нації й духовного розвитку. Натомість зараз при владі маніпулятори, які грають на людських страхах і ницих потребах, та зовсім не дають людям того, у що можна було б вірити, кажуть, що як у людини повний холодильник, то їй байдуже, хто якою мовою розмовляє, які цінності сповідує, який має рівень культури. У цьому і є корінь лицемірства.
Не слід ідеалізувати взагалі будь-що, пов*язане із сучасним суспільством. Усі вже давно позбавлені ілюзій. Питання тільки в тому, коли і хто позбавляє цих ілюзій й наскільки це авторитетно. Парфьонов просто вербалізував, конкретизував і структурував набряклу проблему, про яку всі давно знали й усвідомлювали, проте боялися чітко озвучити.
Заради справедливості треба зазначити, що той шквал критики (в тому числі й неконструктивної), сарказму, блазнювання й просто насмішок, який отримувала наша попередня влада не йде в жодне порівняння з ситуацією в путінській Росії. Це разючі відмінності, тому принаймні останні 5 років українську журналістику можна було назвати вільною.
Думаю, таланти є у всіх без винятку. то чому б і не поставити собі за кінцеву мету отримання прибутку Можливо й так. Може, Маслоу дійсно правий зі своєю пірамідою, коли від задоволення низьких потреб переходиш до духовності. Тут погоджуюся з тобою.
Журналіст зобов*язаний мати широку ерудицію і грунтовану на ній жорстку виважену суб*єктивну позицію, яку треба повсякчас прямо висловлювати, щоб ті, хто думає так само як і ви знали, що вони не самотні в своїх поглядах, а ті, хто думає інакше, — знали, що вони не залишаться без відповіді.
це наче бинт
на шию — плиг!
червоний бантик
На цьому місці я мимохіттю підвів брови від здивування) Ефект несподвіанки.
Інтернет є не менш «зомбуючим» і в той же час іще більш «небезпечним», ніж телебачення, бо ти ніби в інтернеті отримуєш свободу й безмежний вибір, але треба вміти правильно користуватися цією свободою, щоб це не перетворилось на сваволю. Не думаю, що переважна більшість молоді заходить в інет суто в справах, маючи чітку мету або заходить подивитись-почитати якісь розумні-розвивальні речі, більшість заходить безпредметно розважитись, повисіти в соцмережі, почитати плітки й у сяку маячню. Тому можливо молодь, коли отримає повальний доступ до інету буде ще більш зазомбована й маніпульована, ніж «дорослі».
Доречі, читав якось, що витворяють журналісти у Великобританії. Вони якимось чином замаскувались під зацікавлених осіб і пішли в Лондоні в суд, спровокувавши ситуацію, коли треба дати суддям і адвокатам хабаря. Врешті, служителі Феміди таки взяли хабаря, а журналісти потім розтрубили про це в пресі по всій країні, таким чином перевіривши й висвітивши вади судової гілки влади. Отакий от журналістський екстрім)
(Дуже радий, що ми так швидко перейшли на ти)
«демократія — це не тільки прояв волі більшості, але і гарантія права меншості на критику і вільне вираження своїх поглядів — конструктивних, а не руйнівних.»
«Відчуття сильної і непохитної переконаності меншості підштовхує більшість до того, щоб переглянути свою позицію.»
Джерело:
Пане Романе, це дійсно чудова річ, от тільки абсолютна більшість українців має доступ лише до телевізорів. А на виборах зазвичай перемагає саме більшість… яка буде вихована на побрехеньках з новин про хорошу владу.
Що ж до іншого, то, перепрошую за нетактовне питання, але скажіть, будь ласка, тоді яку Ви використовуєте «правильну» модель жінки, якщо все до дідька занапащене і немає надії на порятунок?!
Адже питання постає — що з усім цим вдіяти і як жити далі?
Якщо все так погано як ви описали, то виходить чоловікові нічого не залишається, окрім як або мутувати в гомосексуаліста (бо якщо жінка повністю у всьому самостійна, то нащо їй ще хтось), або сидіти й мастити собі голову, чи вона дитина, чи лялька, чи вамп, чи якийсь там казна-хто перевертень та вовкулака, та й думати чи вона його підступно не ошукує і теж потихеньку мігрувати до секс-меншин. І тоді точно все — АРМАГАПЛИК!
Заради справедливості треба зазначити, що той шквал критики (в тому числі й неконструктивної), сарказму, блазнювання й просто насмішок, який отримувала наша попередня влада не йде в жодне порівняння з ситуацією в путінській Росії. Це разючі відмінності, тому принаймні останні 5 років українську журналістику можна було назвати вільною.
то чому б і не поставити собі за кінцеву мету отримання прибутку Можливо й так. Може, Маслоу дійсно правий зі своєю пірамідою, коли від задоволення низьких потреб переходиш до духовності. Тут погоджуюся з тобою.